А она, а она...

 

Іде; взагалі ся з тым не вкрыват

Герольдом єй камін тручений, ламана галузка

Як остатні муры Твойой лихой охороны

Здоптаны, лишают ся зо заду

 

Темрява взяла ю під крыла нервового сьпіву

В плащ з вітру неспокіного убрала

Стоіт, палцьом на Тебе встеклі вказала

Ненависти горячком очы засьвітили

 

Видит, же єс іщы не готовий,

Же боронити ся іщы хочеш

Усьміх злий на ґамбі сам в ней бесідує:

«Зас ? Нич я Тя до тепер не навчыла ?»

 

А Ты тіж знаш, же... втечы уж не є де

Тепер стане, ждати йі терпеливі прийде

Тебе в тот час псы обавы і страху шарпати будут

І гнул ся будеш як молода береза на вітри, ниже і ниже, аж...

 

Все о єдным часі, все прийде о рівний годині

Почуєш; зближат ся, якбы поцілувати хотіла, а ту...

Вбє остры як ніж зубы два, в гыртан Твою

Гльубоко, най ся трутизна добрі розыйде

 

Поцілує воргами облуды, неправды языком промовит

Серце в фалшывой сьпіванкы тон коіти схоче

Душу зморозит, тіло в безрух вправит

І Ты  єс уж єй, цілий, без волі, без мрій, без розума

 

Як долго гнеска, до коли мене до груди притиснеш ?

ци буде сила іщы, стрясти з себе тото вічне змучыня ?

Зошмарити кайданы ліниства, выгоды, знеохочыня ?

А може то уж остатній раз ... ?

 

Може не вартат противити ся, солодкій безсилности піддати жытя

Може розтопити ся в штоденности, в річах так простых

Без мрій подорожы, головы понад рівен хмар підношыня

Без надійі на танец по зеленых фантазиі польах

 

Може не вартат противити ся... а може єднак іщы ні ?

 

 

 

 

A ona, a ona…

 

Ide; vzahali sia z tym ne vkryvat

Heroldom jej kamin truczenyj, lamana holuzka,

Jak ostatni mury Tvojoj lychoj ochorony

Zdoptany, lyszajut sia zo zadu

 

Temrjava vziala ju pid kryla nervovoho spivu

V plaszcz z vitru nespokinoho ubrala

Stoit, palciom na Tebe vstekli vkazala

Oczy horiaczkom nenavysty zasvityly

 

Vydyt, z’e jes iszczy ne hotovyj,

Z’e boronyty sia iszczy choczesz

Usmich zlyj na gambi sam v nei besiduje:

„Zas ? Nycz ja Tia do teper ne navczyla ?”

 

A Ty tiz’ znasz, z’e… vteczy neje uz’ de

Teper stane; z’daty ji terpelyvi pryde

Tebe v tot czas psy strachu i obavy szarpaty budut,

I hnul sia budesz jak moloda bereza na vitry, nyz’e i nyz’e az’…

 

Vse o jednim czasi, vse pryjde o rivnij hodyni,

Poczujesz; zblyz’at sia, jakby pociluvaty chotila, a tu …

Vbje ostry jak niz’ zuby dva, v hyrtan Tvoju

Hluboko; naj sia trutyzna dobri rozyjde

 

Pociluje vorhamy obludy, nepravdy jazykom promovyt

Serce v falszyvoj spivanky ton koity schocze

Duszu zmorozyt, tilo v bezruch vpravyt

I Ty jes uz’ jej, cilyj , bez voli, bez mrij, bez rozuma

 

Jak dovho hneska, do koly mene do hrudy prytysnesz?

Czy bude syla iszczy, striasty z sebe toto viczne zmuczynia ?

Zoszmaryty kajdany linystva, vyhody i zneochoczynia ?

A może to uz’ tot ostatnij raz … ?

 

Moz’e ne vartat protyvyty sia, solodki bezsylnosty piddaty z’ytia,

Moz’e roztopyty sia v sztodennosty, v riczach tak prostych;

Bez mrij podoroz’y, holovy ponad riven chmar pidnoszynia

Bez nadiji na tanec po zelenych fantazyi polach

 

Moz’e ne vartat protyvyty sia… a moz’e jednak iszczy ni ?

 

H.H.

« попередня   наступна »